дослідницька діяльність учнів

Міністерство освіти і науки України

Відділ  освіти  Олександрійської райдержадміністрації

Користівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів імені А.П.Гайдара

                                  Секція: українська література та фольклористика

Дослідницька робота з фольклору на тему:

Календарно-обрядова творчість

(зимовий цикл)

Роботу виконала

учениця 9 класу

Бузинник Наталія Олегівна

Педагогічний керівник

Калюта Валентина Олександрівна,

учитель української мови і

літератури,вища кваліфікаційна

категорія

                                                

ВСТУП

З перших кроків фольклористичної науки на слов’янських землях календарно-обрядова творчість зимового циклу серед інших жанрів обрядової поезії викликала посилений інтерес вчених, який не згасає й до нашого часу. Від самого початку одне з провідних місць у досліджуваній колядковій пісенності слов’ян посіли українські колядки і щедрівки, що пояснюється їх численністю, повнотою і художньою вартістю.

Метою дослідної роботи є поглиблене вивчення текстів календарно-обрядової творчості зимового циклу, а саме: колядок, щедрівок, посівальних, водохресних пісень  та осмислення їх жанрової природи.

Завдання дослідження:

1. Опрацювати наукові статті видатних фольклористів Дея О.І. «Українські колядки і щедрівки в дослідженнях слов’янських вчених»  та Франка І.Я. «Наші коляди".

2. Дослідити поетику колядок, щедрівок,  посівальних та водохресних пісень як жанру народного календаря.

3. Виявити фольклорні елементи в художній структурі авторських текстів.

 Актуальність дослідження :

Даним дослідженням учениця доводить, що духовність будь-якої нації,зокрема і української, немислима без глибокого вивчення, збереження та використання в повсякденному житті культурних(зокрема фольклорних) здобутків предків. Даною роботою учениця досліджує спільні і відмінні риси фольклору(зокрема календарно-обрядової творчості) і художньої літератури .                                  

                                        ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. Коротка характеристика жанру. Аналіз  праць видатних фольклористів.

Відповідно до призначення чи зв´язку із конкретним святом, до зимового календарного циклу відносимо такі словесні жанри: колядки, щедрівки, посівальні та водохресні пісні.

Колядками називаються поетично-пісенні народні твори, які виконуються в час і з нагоди святкування Коляди, якими супроводжуються магічно-ритуальні різдвяні дійства. Колядка пройшла довгий період становлення і побутування. За цей час вона значно видозмінилась від ритмічно-речитативних замовлянь до пісень сюжетного характеру. Традиційно композиція колядок проста. Вони складаються із заспіву, власне колядки, приспіву та поколяді. Щодо особливостей побутування, твори цього жанру виконувалися групою колядників, одягнених у маски тварин чи духів, які із Танцями та співами обходили усі двори. [3]

Дуже поширеним жанром календарно-обрядової лірики зимового циклу є щедрівки. На відміну від колядок, які первісно супроводжували магічне язичницьке дійство, пов´язане із народженням Всесвіту та божества сонця Коляди, щедрівки є словесно-пісенною частиною іншого свята — Нового року, пов´язаного із величанням місяця. Місяць посідав важливе місце у культовій системі праслов´ян, які, спостерігши його зв´язок із водою, вбачали його неабияку роль у вирощуванні врожаю. Тому свято, метою якого було вблагати духів неба та землі сприяти у господарстві, отримало назву Щедрого вечора. Звідси і походить назва творів — щедрівки. [3]

Як жанр усної народної творчості посівальні пісні виявились Довгоживучими у народі. Як і колядки та щедрівки, вони теж значно видозмінились під впливом християнства. Увібравши його елементи, ці твори пізнішого періоду поєднали в собі мотиви обох релігійних світоглядів, але зберегли акценти на язичницькому. Обов´язковою ознакою цього жанру є оспівування чи зображення сівби, мотив якої супроводжував магічно-символічне «засівання» двора, хати, членів родини і т. ін.

Подекуди на українських землях збереглися окремі зразки чи елементи водохресних пісень — творів, які виконувались на свято Водохреща — святкування переходу сонця в сузір´я Водолія — день богині води Дани чи божества сонця Ярдана. Давньослов´янські язичницькі племена святкували цей день поблизу водоймищ магічними ритуалами, метою яких було звеличити божества, духи води, задобрити їх, накликати їхню прихильність.

До вивчення різдвяної обрядовості та збирання матеріалів зверталося багато вчених. О.І. Дей дослідив історіографію колядок і щедрівок у своїй праці «Українські колядки і щедрівки в дослідженнях слов’янських вчених». Автор зазначав, що з початком XIX ст. в атмосфері романтичного захоплення народною поезією йде активне збирання й записування творів народної пісенності, серед яких значну питому вагу мають колядки та щедрівки. У всіх фундаментальних збірниках народних українських пісень (М. Максимовича, В. Залеського, А. Метлинського, П. Чубинського, М. Лисенка, О. Кольберга, Б. Грінченка, П. Іванова, О. Малинки та ін.) окреме місце відводиться колядкам та щедрівкам, їх друкують українські, російські й польські газети та журнали, вони виходять окремими збірочками і, нарешті, 1914 р. — двотомною збіркою В. Гнатюка «Колядки і щедрівки».

Автор проаналізував наукові праці вчених, літературознавців, істориків, які проводили дослідження на задану тему за період понад ста попередніх років. Вже в 40-х роках XIX ст. М. Костомаров в роботі «Об историческом значении русской народной поэзии» (1843) стверджував наявність у колядках та щедрівках історичних відгомонів. 1856 р. П. Куліш в «Записках о Южной Руси» висловив припущення, що деякі щедрівки могли співатися на честь староруських князів. Проте, О.І.Дей зазначає, що всі ці принагідні міркування не мали під собою серйозного документального обгрунтування, а лише висували варіант можливого історичного пояснення  сюжетів народних колядок та щедрівок. В 60-х роках в російській фольклористиці набуває поширення міфологічна теорія. Всі персонажі колядок згадані дослідники довільно переносили в сферу міфології, розглядаючи їх як символізацію певних міфологічних уявлень і понять. Пізніше О. Потебня в дослідженні колядок та щедрівок рішуче відкинув усі ці крайнощі міфологічної теорії, відзначивши тільки окремі відгомони в них слов’янських язичницьких вірувань. Поряд з міфологічним поясненням колядок вже в 70-х роках XIX ст. спостерігається й історичний підхід до них. М. Драгоманов, вирішив довести історичність певної групи колядок шляхом конкретного їх аналізу й зіставлення з документальними джерелами (староруськими літописами). [2]

Олексій Іванович Дей у своїй науковій статті зафіксував, що застосований у згаданій праці принцип історизму при вивченні деяких колядок пізніше то підтримувався, то заперечувався окремими дослідниками. Проте ґрунтовних праць такого характеру не з’явилось.

Аналізуючи думки дослідників радянського часу, автор зазначає, що їх погляди на межі застосування принципу історизму до колядок знову розійшлися. Автор акцентує увагу в своїй роботі на те, що вчені прив’язували до вітчизняної історії близько десятка колядкових тем, а все останнє багатство мотивів колядок і щедрівок залишалось поза їх увагою. Тільки шляхом порівняльного дослідження, застосованого до колядок і щедрівок у 80-х роках XIX ст. було охоплено всю сукупність творів цього жанру і здобуто важливі наукові наслідки. Одною з перших праць такого типу було дослідження О. Веселовського «Разыскания в области русского духовного стиха», сьома частина якого присвячена колядкам і щедрівкам. Цей дослідник одним з перших піддав колядки і щедрівки порівняльному вивченню, вніс у науку надзвичайно цінні спостереження і висновки.

Видатним порівняльним дослідженням колядок і щедрівок слов’янських народів, на думку Дея О.І., був другий том праці О. Потебні «Объяснения малорусских и сродных народных песен» (Варшава, 1887). В центрі уваги О. Потебні — українські колядки і щедрівки. Він досліджує їх у різних площинах і напрямах: аналізує поетичний розмір, відзначаючи спорідненість колядок і щедрівок з царинними піснями, білоруськими волочебними і російськими «винограддями»; вникає в обряд колядування; розкриває мету колядок і щедрівок — величання, піднесення звичайної особи в ідеальний стан, прагнення задовольнити в мрії порив людини до щастя, вказуючи при цьому на найстаровиннішу практичну основу — віру в магічну силу слова. О.Потебня перший систематизував цей пісенний жанр за провідними мотивами. Пізніше удосконалювали і давали свою систематизацію за мотивами П. Караман, М. Сумцов, І. Франко та ін. Серйозні заслуги в справі збирання, видання й дослідження українських колядок і щедрівок належать В. Гнатюку, який 1914 р. видав два томи їх текстів, переважно з рукописних джерел. Це — перше наукове узагальнююче видання колядок і щедрівок, що охоплювало записи від 10-х років XIX ст. до часу виходу збірки. [2]

Зібравши всі думки дослідників воєдино та проаналізувавши їх,  Дей О.І. у своїй праці «Українські колядки і щедрівки в дослідженнях слов’янських вчених» робить висновок про те, що вивчення новорічної обрядовості та пісенності, проведене протягом понад ста попередніх років, дало важливі результати для розкриття суті українських колядок і щедрівок, їх походження, змісту і тематичного багатства.

В своїй праці «Наші коляди» (1889) Іван Франко  чітко й рішуче відмежував народні колядки і щедрівки від коляд церковного змісту, всебічно розглянувши останні на тлі обряду, з одного боку, і літературних джерел церковного характеру, з другого. Розглядаючи релігійні колядки, наголошував, що вони повинні привернути увагу історика нашої літератури, що предметом пильного дослідження мають стати їх джерела, літературні традиції, "які в них находили більше або менше ясний відгомін", а також порівняння з церковними піснями інших народів, щоб таким шляхом вияснити і оцінити властиву їм історико-культурну вартість.

Помимо релігійних тенденцій і впливу європейської літературної традиції, з якими пов'язане виникнення українських церковних коляд, важливу роль відіграли тут і чинники національно-культурного, соціального та політичного характеру. Вони належать до тієї частини літературної традиції свого часу, яка своїм змістом, мовою протистояла поневоленню українського народу, денаціоналізації церковного життя і представляла в нашій літературі XVII – XVIII ст., за словами І. Франка, "несмілі, але все-таки замітні кроки в тім напрямі, котрий був єдиноспасаючим, – до народу, до народної мови". Виходячи з аналізу обширного історико-літературного матеріалу, І. Франко переконливо стверджував, що наші релігійні коляди постали в атмосфері того духовного життя, яке творилося нижчими верствами давньої української інтелігенції, що їх авторами були здебільшого «прості братчики та послушники монастирські», представники рядового  духовенства, а то й малописьменні, «але тим ближчі до народу дяки.» [6]

Про найстаріші філософські та світотворчі колядки-молитви Іван Франко у статті «Наші коляди» захоплено пише, що «серед такого-то народу, котрий був немов типовим експонентом долі цілої руської інтелігенції, цілого руського життя духового, постали між іншими й ті безіменні, торжественні, радісні пісні, котрі через кілька день роздадуться в кожній руській хаті, попідвіконню найбідніших руських осель, всюди несучи, хоч на момент, радість, світло і тепло, що пливе з правдивого піднесення духу в сферу ідеальних бажань і змагань», зазначивши, що ті коляди мали вплив на поетичну творчість самого Кобзаря. Колядки, як писав І. Франко, переносили думки селян «в якийсь світ, близький і рідний їм, а при тім зовсім відмінний від того, серед якого минає їх убоге, клопітливе життя. Пісня виповідає простими словами їх найглибші, сердечні бажання, показує їх не як бажання, а як дійсність. Слухаючи колядки, такий бідолаха хоч на хвилю бачив себе заможним господарем... Пісня радує його, а глухе почуття дійсних життєвих клопотів хоч на хвилю уступає на бік, випливає сльозами, – не гіркими, але такими, що облегшують душу. Оце і єсть сила і суть поезії».[6]

2. Дослідження поетики фольклорних творів

Читаючи та аналізуючи зразки календарно-обрядової творчості зимового циклу, можу сказати, що ці твори народного мистецтва славляться багатством жанрів і своєрідною художньою структурою, характеризується розмаїтим лексичним складом, образами та художніми елементами. Поетика колядок і щедрівок, без сумніву, своєрідна. Відповідно до внутрішньожанрової типології можна виділити певні образні формули. Наприклад, у колядках про створення світу переважають міфологічні образи-символи, у величальних – традиційні гіперболічно-пафосні і т. д. Текстам із військовими мотивами найвластивіші образи міфологічні, символічні, гіперболічні та орнаментальні. Це органічно пов’язано з традицією колядування: возвеличення адресата зазвичай відбувається на історичному тлі, часто переплетеному з міфологізмом, але водночас важливе місце відводиться прагматичному побутовізму, властиво, – звичайному повсякденному життю, яке у колядках та щедрівках набуває форм ідеального. Колядник змальовує найфантастичніші, вимріяні образи, найбільш приємні для того, кому вони присвячені. Створюючи образ ідеального героя, людська уява обдаровувала його чудесними слугами – фантастичним конем «у тебе коні все турецькії» чи бажаною, недоступною у буденному житті зброєю «у тебе стрільби все стрілецькії»тощо.

Родинно-господарські колядки походять від культово-міфологічних і є витвором пізнішого періоду. Про їхні витоки свідчать образи небесних світил, сил природи, язичницьких божеств. Але тут вони не просто звеличуються, а покликані для того, щоб принести користь у господарстві. Тому з´являється мотив гостювання сонця, місяця, зорі, дощу в домі окремої родини, якій співається колядка: «Пане-господарю, вставай з постелі, Вставай з постелі, застеляй столи, Бо буде в тебе троє гостоньків. Перший гостонько — ясне сонечко.  Другий гостонько, світлий місяцю. Третій гостонько — дрібен дощику…» Небесні сили постають товаришами господаря, який пригощає їх найкращими стравами зі свого столу (жертовна їжа). За добре гостювання вони обіцяють свою допомогу. Для цієї групи теж характерні коляди у формі діалогу з елементами замовлянь для задобрення природних стихій, аби вони не завдавали шкоди в господарстві. Поширеним є мотив світового дерева, що росте на дворі у господаря, чим вся увага зосереджується навколо дому та родинного життя окремої сім´ї: «А в пана, в пана, в пана Івана Стояла яблуня посеред двора. На твоїм подвір´ї верба стояла. На тій яблуні золотая кора.» Серед родинно-господарських коляд значну частину становлять коляди — побажання здоров´я, успіху та процвітання родині, удачі на полі, на городі, у різних видах праці, багатого приплоду худоби. Тут збережене звертання до божеств та сил природи, які цей добробут повинні забезпечити: «Будьте здорові на новий рік, ой Даждьбоже, Щоб водилось вам краще, як торік, ой Даждьбоже, Льон по коліна, щоб вас голова не боліла, ой Даждьбоже, Бувайте здорові, щоб велись вам воли та корови, ой Даждьбоже...» Ці коляди тяжіють до замовлянь. Коли колядники малюють в таких перебільшених рисах багатство дому, незчисленні урожаї, безконечні стада господаря, вони зовсім не мають заміру описувати дійсність. Колядники своїми розкішними образами накликають багатство, щастя, здоров’я, шану і славу на свого господаря... У цих колядках , центральними є образи членів родини. Часто вони змальовуються як небесні світила, порівнюються з ними: господар — красне сонце, господиня — ясний місяць, діти — дрібні зірки. [1]

Величальними рисами окреслюється образ хорошої господині у звернених до неї колядках. У них звеличується її краса, працелюбність, щедрість, любов до чоловіка та дітей, лагідна вдача: «По двору ходить — як сонце сходить, А в хату ввійде — як зоря зійде, Як заговорить — як дзвін задзвонить, Як засміється — сад-виноград в´ється, Як зажартує — коня дарує.» У дівочих колядках оспівується краса господаревої дочки: «Красива, ясна у лузі калина, Та ще красивіша у батька дочка...» Особливого звучання набувають колядки, які співаються дівчині на виданні. її образ тут сягає найвищого рівня поетизації. У цих пісенних творах, окрім дарунків, колядники бажають дівчині здійснення її заповітних мрій, провіщають сподіваних гостей-сватів. Серед величальних колядок є й такі, які призначаються для парубка — господаревого сина. У них оспівується його краса, відвага, мужність, розсудливість. Залежно від часу творення та особливостей території, на якій виникали колядки, у них були побажання успіхів на полюванні, у праці на полі чи в певному ремеслі, у родинному житті. Були й спеціальні колядки, що виконувались для дорослого парубка з побажаннями щасливого одруження.

Із утвердженням християнства церква, борючись проти ідолопоклонства, намагалась викорінити язичницькі свята календарної обрядовості, тому християни вирішили на противагу язичницьким оргіям святкувати християнські урочистості у ті самі дні. Зимовий цикл став величанням народження Ісуса Христа. В окресленні цього жанрового різновиду відображається значна зміна у ставленні до вказаних творів усної народної творчості зимового циклу. їх призначення вже не звеличення об´єктів ідольських культів чи супровід ритуально-магічних маскарадів, а звеличення народження Ісуса Христа, оспівування подій, пов´язаних із цим; — а також — супровід вертепної драми. Такими є загальновідомі твори «Бог Предвічний», «Нова радість стала», «У Бетлеємі нині новина», «Бог ся рождає», «Небо та земля нині торжествують» та інші. Основними мотивами цих творій є народження Божого Сина, Спасителя світу — Ісуса Христа, який прийшов на землю, щоб врятувати людство від гріха та смерті: «Бог предвічний народився, В Бетлеємі народився».

Як жанр усної народної творчості посівальні пісні виявились довгоживучими у народі. Їх основний мотив — накликання родючості на полі, в господарстві та у родині:«Сійся, родися, жито-пшениця, всяка пашниця, На щастя, на здоров´я, на цей Новий рік». Ці твори пізнішого періоду поєднали в собі мотиви обох релігійних світоглядів, але зберегли акценти на язичницькому: «А в полі, полі Сам Господь ходив. Сам Господь ходив, зерно розносив. Діва Марія Бога просила: «Уроди, Боже, жито, пшеницю,  Жито, пшеницю, усяку пашницю»... [4]

Окремі уривки водохресних пісень разом із пізнішими християнськими нашаруваннями донесли ряд поширених у них образів — води, Дани, річки, криниці, місяця; та мотивів — освячення води, замовляння до місяця чи води, виконання із водою певних магічних дій: «Ой на леді, на Йордані Святять воду три янголи. Там Орися біль білила, Рум´янеє личко мила». Щодо сучасного розвитку народнопісенних жанрів зимового циклу варто відзначити той факт, що, як усі жанри, які втратили своє магічно-міфологічне підґрунтя і позбулись ореолу сакральності, колядки, щедрівки та посівальні пісні також часто набувають гумористичних ноток. Такі твори веселого характеру нерідко виконуються дітьми: «Коляд, коляд, колядниця Добра з медом паляниця. Я маленький сівачок , Дайте гроші в кулачок».

Сюжетно-композиційна будова колядок та щедрівок завжди проста. Цьому сприяє  те, що тут, як правило, є лише одна сюжетна лінія, яка відбиває динаміку дії головного героя. Головний персонаж цих творів — це завжди позитивний герой, що втілює в собі все найкраще з народної уяви. Він зображений монументально, його постать ідеалізована, героїзована, звеличена. 

Часто у колядках трапляються сталі епітети, які використовуються і в інших жанрах народної творчості. Найпоширеніші з них: ясний сокіл, зелений явір, вороний кінь, сивий віл, сива вутка, красна зоря, тисові столи, чистеє поле, красна жона, дробен дощик та ін.

Фантастичні образи тварин – поширений художній прийом у колядках. Лише вполювавши диво-звіра, стрілець відчуває себе справжнім лицарем, готовим до бою. 

Паралельно із гіперболічно-фантастичними, декоративними та міфологічними образами часто трапляються звичні для народної творчості традиційні образи навколишньої природи. Просто і красиво змальовує народ усе те, до чого віддавна звик. Поряд із золотокорою березою зазвичай росте могутній дуб: "Гой в зрубі, в зрубі, в лісі на дубі!". Землю вкриває опоетизована золота трава, але подекуди – "зелена мурава, на ній – роса студена", і лірично налаштованому слухачеві малюється картина весняного чи літнього ранку. Яскраво постає образ поля – безмежного, просторого, щирого, як українська душа. Колядник змальовує поле чисте, широке, далеке,  а на обрії мріє темний  та густий лісок. Часто військо переходить гору кам’яную  та круту : «Ой виїдемо на першу гору, На першу гору, на високую».[5]

Поряд із пейзажними елементами в колядках використовуються і зооніми. Зокрема, це образи тварин та птахів, опоетизованих у найрізноманітніших жанрах українського фольклору. Так, ґречна невістка просить соловейка та зозулю: «Ой соловію, не щебеч пізно, Ой зозуленько, не куй раненько, Бо мій паночок у войну їздив». Лагідне звертання – "соловію", "зозуленько" – підтверджує народне замилування цими птахами.

Поширений колядковий зачин: "Ой рано, рано кури запіли" вживається, найвірогідніше, на позначення часу – дуже ранньої пори. Із образів диких тварин найбільшу увагу привертає чорний тур, грубий звір, на якого полює герой. Як уже зазначалось, у народній поетиці образ тура – символ могутності та міці.

Натрапляємо також на елементи природи, розташовані поряд із людським житлом: «Ой на толоці та й на муравці…». 

Символічно-міфологічні та гіперболічно-фантастичні образи в колядках  дають змогу зафіксувати елементи народного світобачення. Орнаменталізм у колядках – засіб возвеличення національного героя. Пейзажні образи – це мікрочасточки української природи, які створюють єдиний динамічний образ рідної землі. Звичайні на перший погляд образи лісу, поля, гір – це усвідомлення предками себе як єдиного народу, а лицар величальної колядки–прагерой нації, уособлення, всемогутності, всепереможності. 

3. Виявлення фольклорних елементів в художній структурі авторських текстів.

Усна народна творчість, як і художня література взагалі, є словесною поетичною творчістю, тому між ними існує тісний зв´язок. Він починається з того, що усна народна творчість є джерелом виникнення літератури.              Календарна обрядовість цікавила письменників від початку зародження нової української літератури. Перегуками зі святами зимового циклу є поезії          О. Стефановича «Різдво», «Різдвяна казка», «Різдвяна», «Свіжеє сіно, ясла кленові», «Коляда»; вірші Б.І. Антонича «Різдво», «Коляда» зі збірки «Три перстені». Стилізаціями під народні колядки є вірш Лесі Українки «Ой в раю, раю, близько Дунаю»; М. Черемшини «Сив сокіл»; лірична поезія П. Тичини «Десь клюють та й райські птиці»; цими мотивами сповнені поезії Б. Лепкого Циклу «На свята»; цикл поезій О. Олеся «Щороку», куди увійшло 48 віршів, пов´язаних з календарною циклічністю у природі; різдвяними мотивами пройняті поезії І. Калинця, особливо збірка «Відчинення Вертепу», цикл «Різдвяне алогійне».

В своєму вірші «Ой в раю, в раю, близько Дунаю» Леся Українка дала блискучий зразок наслідування народної колядки. Весь цей вірш досконало витриманий у колядковій поетичній образності й ритміці: «Ой в раю, в раю, близько Дунаю виросло зело, всім нам весело. В нього стебельце – з коп'я деревце, на ньому гілки – золоті стрілки. А на вершечку квіточка сяє, квіточка сяє, рай звеселяє.»  Зело – образ Світового дерева, міфологічний образ, уособлення єдності світу (своєрідна модель Всесвіту й людини, для кожного предмета та явища є своє місце). Дерево поєднує час і простір, життя і смерть. За вертикаллю дерево ділиться на три частини: нижню (стебло) – підземний світ, з якого з ‘явилася «лютая змія»; середній (гілля) – світ тварин та людей («білий молодець»); верхню (квіточка) – небесний світ, де є «райськая птиця».

П.Тичина використовує в своїй творчості першовитоки оригінального світосприймання, самобутнього тлумачення явищ природи. В поезії «Десь клюють та й райські птиці», як і у фольклорних творах зустрічаються нестандартні вираження – метафори, метонімії: «День біжить, дзвенить, сміється», «туман очі виклював», «ворон замислився», «день іде, перегулюється»; епітети: «чорний ворон», «сизий ворон» «мережані подолки».

Б.-І. Антонич у своїх поезіях «Різдво» та «Коляда» по своєму розкрив біблійну легенду про народження Христа. Це не слід сприймати як святотатство, таким чином автор ніби наближає Сина Божого до себе, всього людства. Сюжет християнської містерії точно помережаний язичницькими елементами, розгортається в українському середовищі. Волхви уподібнюються до лемків. У вірші згадується місяць, який посідав важливе значення у культовій системі праслов’ян «і принесли місяць круглий»,  тобто хліб. Язичницький місячний знак «золотий горіх» опинився в долоні Матері Божої, втаємниченої у долю її Сина. У вірші «Коляда» згадується синій колір, який найчастіше асоціюється з чимось, що має належність до чистого, Божественного. А незнана синь – це шлях до Бога.

У віршах О. Стефановича «Різдво», «Різдвяна казка», «Коляда», «Свіжеє сіне, ясла кленові» мелодика і ритміка спільна з фольклором. Образ ялинки у вірші «Різдвяна казка» – символ священного дерева, достатку, благополуччя. Ялинка – образ персоніфікований, наділений людськими якостями «роздає подарунки», «простягає гілки», говорить із звірятами «а тепер ідіте спатки – Я вберуся І навідаю ту хатку, Де Маруся». У поезії «Коляда» використовується величальний пафос. У тексті зображується злагода і сімейне щастя, бажані господарські успіхи; наявні епітети «панна гожа», «ясна лампада», «панна чистая»; використовується порівняння «пана, наче рожа», «світло, наче срібло». У вірші «Свіжеє сіне, ясла кленові» відтворена ідилія народження Христа, збережено вічний мотив різдвяних обрядових пісень. Діва Марія – образ невід’ємний у цих піснях. Біле янголятко – образ чистий, щирий, надійний. Персоніфіковані образи зірки «зірка зраділа», ялинки.

У поезії Олеся «Щороку» змальовано прославляння достатку, благополуччя, миру господаря. Сніг – символ очищення. У тексті відтворено вічний мотив швидкоплинності життя «може, краса моя бідна зів’яне». Наявні персоніфіковані образи вітру «ніс хвилі вишневого цвіту», морозу «обгортає стан дівочий, в’ється круг мене, стискає руки, щоки цілує».

ВИСНОВОК

Проаналізувавши окремі літературні та фольклорні тексти календарно-обрядової творчості зимового циклу, а також їх жанрові системи, можна побачити, що між усною народною творчістю та літературою є спільні риси. Але в них є і багато відмінного. Спільні риси є зовнішніми, вони відрізняться внутрішнім змістом. Художні засоби, слугуючи в усній народній творчості та літературі різній меті, виконують в них і відмінні зображально-виражальні функції. Якщо у літературі основною функцією є художньо-естетична, то у фольклорі на перший план виступає його утилітарне призначення (наприклад, замовляння сил природи, щоб мати хороший урожай, колискова — щоб приспати дитину і т. ін.). Усна народна творчість, як і художня література взагалі, є словесною поетичною творчістю, тому між ними  існує тісний зв´язок. Він починається з того, що усна народна творчість є джерелом виникнення літератури. Кажучи словами В. Проппа, «фольклор — лоно літератури, яка виникає з фольклору».

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.       Гнатюк В. Колядки і щедрівки // Етнографічний збірник. Львів, 1914. Т. І.

2.       Дей О.І. Українські колядки і щедрівки в дослідженнях слов’янських вчених // Дей О.І. Сторінки з історії української фольклористики. – К.: Наук.думка, 1975. – С.220-234. 

3.       Лановик М.Б., Лановик З.Б. Українська усна народна творчість: Підручник. – К.6 Знання –Прее, 2001.–591с.

4.       Народні пісні в записах Івана Вагилевича / Упор., вст. ст. і прим. М.Й.Шалати.  Київ: Музична Україна, 1983.

5.       Український фольклор: Хрестоматія для 5-11 класу.–К., 1997. 

6.       Франко І. Наші коляди // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. Київ, 1980. Т. 28. С. 7-41

Міністерство освіти і науки України

Відділ  освіти  Олександрійської райдержадміністрації

Користівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів імені А.П.Гайдара

                                  Секція: українська література та фольклористика

Дослідницька робота з фольклору на тему:

Календарно-обрядова творчість

(зимовий цикл)

Роботу виконала

учениця 9 класу

Лебідь Наталія

Педагогічний керівник

Калюта Валентина Олександрівна,

учитель української мови і

літератури,вища кваліфікаційна

категорія

                                                

                                            Мій Шевченко

                        (дещо з нового бачення постаті генія і нас як нації

                             за поезіями «невольничого циклу» Кобзаря)

                                         

                                   Скиньте з Шевченка шапку. Та отого дурного кожуха.

                                   Відкрийте в нім академіка. Ще – одчайдуха – духа.

                                   Ще – каторжника роботи. Ще нагадайте усім:

                                   Йому було перед смертю всього лише  47.

                                                                         І.Драч «Виклик»

Сиджу в зажурі і дивлюсь

На спохмурнілого Тараса...

З – під брів насуплених

Холодний погляд звертає він на нас...

Через століття проніс цей погляд. І чомусь невисловлена туга ладна піднятися,збуритися в моїй душі. Чому так соромно стає мені при спогляданні портрета митця? Мабуть, тому, що знаю я цей погляд, розумію, що варті ми саме такого...

     47 років...Багато це чи мало в житті людини?Якщо покласти на терези всі випробування, які випали на долю Тараса, то вистачить не на одне життя! Перераховувати  їх  не стану – вони відомі всім. Мене вражає інше : як потрібно було любити свій уярмлений народ, свою сплюндровану чужинцями і «рідними» катами землю,щоб в засланні їх не зректися, а з болем, перемагаючи душевні муки,написати:

                                       ...О Господи!

                                       Дай мені хоч глянуть

                                       На народ отой убитий,

                                       На тую Украйну!

   Шевченко був мудрим чоловіком. Дійсно, Пророком нації. Щось у цьому є кармічне: як може звичайна людина так глибоко зрозуміти сучасність і так далеко заглянути в майбутнє? Яким титаном духу потрібно було бути, щоб так вперто, непохитно відстоювати свій народ від його кривдників, проходити всі муки пекла лише заради того, щоб співвітчизники хоча б збагнули, в якому рабстві вони живуть!

                                        Боже мій з тобою!

                                        Мій краю прекрасний, розкішний, багатий!

                                        Хто тебе не мучив? Якби розказати

                                        Про якого – небудь одного магната

                                        Історію – правду, то перелякать

                                        Саме б пекло можна.

   Як той Мойсей, Шевченко вказав своєму народові шлях із пут неволі, повів ним у майбутнє. Довів, що лише вільний народ може побудувати свою державу і бути в ній господарем.

                                        Бо де нема святої волі,

                                        Не буде там добра ніколи.

  При спогляданні картин вселюдського зла, яке охопило його землю, Шевченко розумів, що боротьба буде тяжкою, виснажливою і...довгою. Про це він писав у своєму «Заповіті»:

                                        І мене в сім’ї великій,

                                        В сім’ї вольній, новій,

                                        Не забудьте пом’янути...

  Тобто поет розумів, що ні він, ні його однодумці нову Україну не побачать.

І що ж відчував, перебуваючи за гратами,Тарас в далекому 1847 році?

                                         ...і мені

                                        Не жаль було давно одбутих,

                                        Давно похованих,забутих,

                                        Моїх кровавих тяжких сльоз.

                                        А їх чимало розлилось

                                        На марне поле.

   Чи є у цих рядках розпач,зневіра?Чи мав право на сумніви Тарас? А хто їх не має за життя? На ньому – як на довгій ниві...

Століття рабства нашого народу не минулися безслідно Відступництво від своєї віри, мови, культури живе і дотепер. Зрадництво крокує поряд з нами. Історичне безпам’ятство, переписування історії, лицемірство...Це наші вади. Чи розумів Шевченко, що позбутися їх нашому народові буде ой як тяжко? Розумів,якщо писав:

                                      Не гріє сонце на чужині,

                                      А дома надто вже пекло.

                                      Мені не весело було

                                      й на нашій славній Україні.

                                      Ніхто любив мене,вітав,

                                      і я хилився ні до кого,

                                      Блукав собі,молився Богу

                                      та люте панство проклинав.

   За тисячоліття історія не змінилася – лишилася вся та ж боротьба добра і зла, і хто в ній вийде переможцем?

                                      Тоді повісили Христа

                                      Й тепер не втік би  син Марії.

   Чи марне боровся Тарас? Попри всі перипетії історії нашого народу, таки ні. Скільки нас, молодих, зараз переймаються Його заповітами, носять в своїх серцях Його ідеї, стають борцями за молоду, незалежну державу. За нами – майбутнє. І якщо при спогляданні портрета Великого Кобзаря стає соромно за нашу безвольність, інертність мені, якщо у моїх грудях зростає бажання прислужитися своїй державі в її розвитку,то я не можу бути в цьому почутті самотньою – нас тисячі. Нам потрібно об’єднатися і діяти. Так краплинка за краплинкою і розбудується моя Україна!